Вікінги, Рагнар, берсерки, Вальгалла та воїни епохи вікінгів | Lex Fridman Podcast #495

2г 3хв 1.5M переглядів 9 кві 2026
Ведучі: Lex Fridman
Гості: Lars Brownworth
Канал: Lex Fridman

Чи варто це вашого часу?

Ви отримаєте детальний історичний опис того, як військові інновації вікінгів, економічний прагматизм та дослідження змінили середньовічну Європу від Англії до Константинополя.

Ця розмова досліджує, як децентралізоване суспільство скандинавських фермерів і купців перетворилося з жорстоких набігачів на прагматичних державних будівничих у Європі та Північній Атлантиці. У ній розглядаються військові тактики, релігійні вірування та моделі досліджень, що визначили епоху вікінгів.

Тактика та прагматизм вікінгів. Ларс Браунворт (Lars Brownworth) стверджує, що вікінги були фундаментально прагматичними людьми, які поєднували крайню жорстокість із неперевершеною швидкістю на морі, щоб підкорити середньовічну Європу. Він зазначає, що їхні клінкерні драккари могли долати в середньому від 70 до 120 миль на день, що дозволяло їм грабувати багаті християнські монастирі та тікати до того, як сухопутні армії могли відреагувати.

Причини епохи вікінгів. Браунворт стверджує, що епоха вікінгів була спровокована перенаселенням та винаходом кіля, а також тиском з боку консолідуючої Франкської імперії Карла Великого. Він зауважує, що відчайдушні європейські правителі часто виплачували величезні срібні викупи, наприклад, англійські королі виплачували до 48 000 фунтів срібла за один рік.

Вікінги в Північній Америці. Браунворт пояснює, що Лейф Еріксон (Leif Ericson) досяг Північної Америки за 500 років до Колумба, але поселення на Ньюфаундленді зазнало невдачі через три роки. Він зазначає, що колоністи вперто трималися європейських методів землеробства, непридатних для цього клімату, і зрештою були витіснені через опір місцевого населення.

Візантійська імперія. Браунворт описує, як Візантійська імперія зберегла класичні знання та захистила Європу, виступаючи військовим буфером проти східних вторгнень. Він зазначає, що після нападу на Константинополь воїни-вікінги вступили на службу до візантійського імператора як вірний Варязький гвардійський загін.

Найцікавіше з випуску

Вікінзькі драккари могли проходити в середньому від 70 до 120 миль на день, що дозволяло їм напасти на поселення, забрати всіх, кого забажають, і втекти до того, як прибуде армія. «Англосаксонський хронікон» зазначає, що напередодні нападу на Ліндісфарн ченці бачили спалахи блискавок у формі драконів, що віщувало прибуття кораблів-драконів.

Якщо ви були хоробрими, вас забирали до Вальгалли, Обителі Мертвих. Щодня ви билися, а всі отримані рани магічним чином загоювалися тієї ж ночі, щоб наступного ранку ви могли зробити це знову — по суті, тренуючись до Рагнарка, останньої битви.

Останній рядок цієї поезії закликає прагнути: «Шукати, знаходити і не здаватися». Це дуже в дусі вікінгів: моя мета — пливти за межі всіх західних зірок, поки я не помру.

Вступ

А тепер, дорогі друзі, перед вами Ларс Браунворт (Lars Brownworth).

Початок епохи вікінгів

Епоха вікінгів була інтенсивною та насильницькою, її часто датують від 8 червня 793 року н. е. до 1066 року н. е. Я вважаю, що Ліндісфарн — це гарна дата для початку, тому що те жахіття, яке він приніс, означило те, що чекало на світ протягом наступних трьох століть. У червні 793 року вікінги, ймовірно, родом із Норвегії, прибули до монастирської громади Святого острова Ліндісфарн, повбивали всіх, спалили будівлі та забрали все цінне.

Монах Алкуїн (Alcuin) писав королю Етельреду (Ethelred) Нортумбрії: "Ми та наші батьки населяли цю найпрекраснішу землю вже майже 350 років, і ніколи раніше в Британії не з'являлося такого жаху, якого ми тепер зазнали від язичницького роду, і ніхто не думав, що такий набіг із моря може бути здійснений". Алкуїн був улюбленим вченим Карла Великого (Charlemagne) і значною мірою відповідав за Каролінзьке відродження, яке підняло світ раннього середньовіччя; пробіли та пунктуація, які ми використовуємо між словами, ймовірно, є результатом його роботи.

У номінально християнській Європі Церква вважалася священною зоною безпеки, буквально ковчегом від світових негараздів. В Англії правила навіть дозволяли тому, хто вбив іншого, втекти до церкви, куди цивільна влада не могла зайти протягом 40 днів. Ці острови були притулками миру, безпеки та близькості до Бога. Той факт, що вікінги вдарили саме по цьому місцю з усіх можливих, був найжахливішою образою для середньовічних уявлень. Ваше сприйняття світу було розбите жорстокістю, тим фактом, що море могло принести загрозу, і усвідомленням того, що нападники ігнорували кожну межу, встановлену християнським суспільством. Алкуїн пізніше писав, що загиблих монахів залишили як гній на вулицях.

Центральна проблема з вікінгами полягає в тому, що їхня історія майже завжди розповідається з точки зору тих, на кого вони нападали, які часто зображували їх демонічними та нелюдськими. Ми майже ніколи не можемо побачити вікінгів у їхніх власних словах, тому що їхні руни використовувалися для заклять, найменування мечів або проклять, а не для довгої поезії чи літератури. Єдина скандинавська література, яку ми маємо, з'явилася наприкінці їхньої епохи, після того як вони прийняли латинський алфавіт.

Найголовніше те, що вікінгування не було їхньою основною роботою; вони були переважно фермерами та торговцями, які жили в маленьких затишках, що давньоскандинавською називалися Viks, звідки, ймовірно, і походить слово Viking. Також важко розплутати історію, тому що англійські, франкські та ірландські письменники називали їх данами, язичниками або північянами, незалежно від того, чи прибули вони з Норвегії, чи з інших скандинавських країн, де розмовляли давньоскандинавською.

Вони жили на самій межі того, що дозволяли технології того часу для виживання людей, і цей суворий клімат виховував загартованих людей, які не цінували милосердя. Сила цінувалася понад усе. Існує відома історія про шведського вікінга, який поклав меч у колиску свого новонародженого сина і сказав: «Нехай ти не матимеш у цьому житті нічого, крім того, що зможеш здобути за допомогою цього». Вони сприймали світ як жорстокий, а силу — як єдиний спосіб протистояти йому. Коли люди з таким мисленням свідомо вирішували зустрітися з невизначеністю океану на човні, це призводило до тієї жорстокості, яку ми бачимо.

Військова стратегія, тактика та технології вікінгів

Вікінги будували драккари для різних цілей, але мене вражає те, що вони створили судна, здатні перетинати Атлантичний океан, зберігаючи при цьому осадку менше двох футів, що дозволяло їм запливати у мілкі річки. Якщо вони натрапляли на перешкоду, 20 чоловіків могли підняти корабель і перенести його в обхід.

Їхня швидкість була найстрашнішим і їхньою головною військовою перевагою, оскільки вони могли пересуватися набагато швидше за сухопутні армії. Окрім елемента несподіванки, ця швидкість давала їм колосальну перевагу над британськими військами. Англійська армія на добре збереженій римській дорозі — яких було небагато — могла долати в середньому від 10 до 15 миль на день без великого обозу, тоді як кавалерійський підрозділ — в середньому 20. Драккари вікінгів могли долати в середньому від 70 до 120 миль на день, що дозволяло їм здійснити набіг і втекти до того, як прибуде армія.

«Англо-саксонський хронікум» розповідає, що за ніч до нападу на Ліндісфарн ченці бачили в небі спалахи блискавок у формі драконів, що віщувало появу кораблів-драконів. Моя віра похитнулася б, якби на мене з кораблів вистрибували гігантські чоловіки з піднятими мечами. Як і Чингісхан (Genghis Khan) та монголи, вікінги використовували терор як головну зброю у своєму арсеналі, щоб збільшити шанси уникнути боїв. Вони спеціально нападали у великі святкові дні, такі як Великдень та Різдво, знаючи, що там будуть цінніші цілі з багатшим одягом, підношеннями та грошима. Вони були досить витонченими, і я думаю, що їм за це недостатньо віддають належне.

Вони не були просто тупими звірями, що нападали та руйнували; вони були дуже витонченими. Вони могли виступати в ролі торговців в англійському порту, збираючи розклад усіх і кожного, перш ніж відпливти й повернутися вже як вікінги. Вони точно знали, куди йти, де зберігаються гроші та де розташовані церкви. Вони знали весь християнський календар, включаючи час хрещення та миропомазання, і нападали, щоб посилити терор.

Одним із ознак розуму вікінгів є те, що епоха вікінгів була такою короткою. Вони завойовували, будували інституції, створювали державу і ставали нормальною цивілізацією. Ця сила жорстоких, палких дослідників проіснувала щонайбільше пару поколінь. Зрештою, вікінги були прагматичними людьми, які залишали те, що працювало, і це прикро, бо вони зникають так швидко.

Письмовості було мало, бо на це не було часу. Вони всюди знаходили багаті будівлі та золото, оздоблені книги та коштовності, які охороняли старі люди, що не вміли битися. Церкви використовувалися майже як сховища для золота. Це тягнеться ще з часів Римської імперії; наприклад, імператор Август (Augustus), Марк Антоній (Mark Antony) та Клеопатра (Cleopatra) залишали свої заповіти в храмі Весталок через релігійний захист і табу на його порушення.

Те саме сталося, коли Європа прийняла християнство і люди жертвували церкві величезні суми. До часів Французької революції Церква була найбільшим одноосібним землевласником у Франції, а монастирі, наповнені ченцями, які дали обітницю бідності, були одними з найбагатших місць у Європі. Багато прагматичних вікінгів зрештою навернулися в християнство, щоб інтегруватися в систему.

Релігія створює основу, яка стабілізує суспільство та встановлює правила поведінки, як-от заборона чіпати релігійні інституції, що зробило їх чудовими сховищами для золота. Вікінги просто випробували цю систему. Завдяки щасливому розташуванню та своєму способу життя вони могли здійснювати набіги та ставати надзвичайно багатими. Це посіяло терор по всій Англії та рознесло Скандинавією звістку про те, що там є багатства, що призвело до вибуху кількості набігів. Це не випадково, що все сталося саме тоді.

Існує дві основні теорії щодо того, чому почалася епоха вікінгів. Одна — це перенаселення, коли фертильність жінок-вікінгів перевищила родючість землі. Друга — технологічний прорив зі створенням кіля у поєднанні з тиском через консолідацію Карла Великого.

Карл Великий (Charlemagne), також відомий як Карл Великий, був франкським королем, який став імператором у 800 році та правив більшою частиною Західної та Центральної Європи. Він створив величезну імперію, що нагадувала Західну Римську імперію, називаючи себе новим римським імператором — цей крок згодом перетворився на Священну Римську імперію. Оскільки зв'язок був жахливим, імперія була багатою і слабкою, що приваблює хижаків. До того часу, як у неї вірвалися вікінги, вони також застали безпорадних правителів. Кажуть, Карл Великий плакав, бо передбачав зло, якого зазнають його нащадки.

Оскільки влада консолідувалася в Центральній Європі, це чинило тиск на Данію та Норвегію, звідки походило більшість ранніх вікінгів, що напали на франків. Франкська імперія була найбагатшою державою в Європі та легкою здобиччю для людей, які щойно винайшли кіль. Багато ранніх набігів були розвідувальними; наприклад, коли Рагнар Лодброк (Ragnar Lothbrok) розграбував Париж у 845 році, це призвело до хвиль атак протягом 860-х років, оскільки інші намагалися наслідувати його.

Коли Франція була виснажена, вікінги переключилися на Англію, а коли Англія була майже завойована, вони повернулися до Франції. Один англійський король, Етельред Неготовий (Ethelred the Unready), виплатив вікінгам 7.5 мільйона срібних пенні за один рік, щоб вони пішли — це як платити грабіжнику більше грошей, щоб він пішов. Він заплатив еквівалент 50 дорослих слонів або 48,000 фунтів срібла. Не дивно, що протягом свого правління він обкладав свій народ податками, щоб виплатити щось на кшталт 20 тонн золота та срібла.

Рагнар Лодброк

Дехто вважає, що Рагнар Лодброк (Ragnar Lothbrok) — це сукупний образ кількох вікінгів-лідерів дев'ятого століття, а не одна реальна людина. Хтось на ім'я Рагнар, ймовірно, існував, хоча прізвище викликає сумніви; Лодброк означає «волохаті штани», і він нібито мав магічні штани, які захищали його від отрути драконів чи змій. Попри це, він став еталоном вікінга. Якщо хочете знати, хто був символом успіху вікінгів, то це Рагнар Лодброк.

Народившись у Норвегії, Данії або, можливо, Швеції — деякі саги поміщають його в Уппсалі — він був без копійки за душею у віці від сімнадцяти до двадцяти років, коли вирішив піднятися вгору по Сені та розграбувати відоме місто. Кажуть, він забрав завісу з однієї з воріт Парижа, щоб довести, що був там. У розпал набігів вікінгів у дев'ятому столітті Рагнар був скандинавським воєначальником, якого часто називали данським або шведським королем, і він уособлював архетип вождя вікінгів: харизматичного, жорстокого, зосередженого на багатстві, славі та честі в бою.

Він вимагав викуп у розмірі близько 7 000 фунтів срібла від короля Карла Лисого, що фактично зруйнувало правління Карла. Франкською імперією керував Карл Великий, також відомий як Шарлемань, потім Людовик Благочестивий, потім Карл Товстий, Карл Лисий і Карл Простий або Дурний. Після успіху у Франції Рагнар повернувся до Данії, але данський король не хотів бачити його поруч, бо той був занадто могутнім і багатим. Близько 15 років він провів, здійснюючи набіги на англосаксонську Англію.

У найвідомішій частині історії корабель Рагнара зазнає аварії, і його полонить король Елла (King Aella) Нортумбрії, який вирішує вбити його, кинувши в яму з гадюками. Змії кусають його, але волохаті штани захищають його. Співаючи гімн Одіну, він вибирається назовні й по дурості пояснює, що не помирає саме завдяки штаням. Тоді йому знімають штани й кидають назад. Його останні слова: «Коли кабан заблебече, поросята прийдуть», що означало, що дванадцятеро його синів помстять за нього. Так вони і вчинили, очоливши Велику язичницьку армію, щоб вторгнутися і зрештою завоювати Англію. Елла був полонений сином Рагнара, Іваром Безкістковим (Ivar the Boneless), і став першою людиною, над якою провели ритуал «кривавого орла».

Кривавий орел — це коли вас розрізають наживо, виймають легені та кладуть їх на спину, щоб вони тріпотіли, як крила, коли ви намагаєтеся дихати. Саме цього, на думку Бйорна Залізнобокого (Bjorn Ironside) та Івара Безкісткового, синів Рагнара, заслужив Елла.

Дружина Рагнара також відіграє важливу роль. У нього, ймовірно, було три шлюби та близько 12 синів, але найвідомішою його дружиною була Аслауг (Aslaug). Оскільки він хотів розумну дружину, він сказав їй, що вона може вийти за нього заміж, якщо виконає три умови: прийде завтра до його корабля без одягу, але не бути голою; не їсти жодної страви, але й не бути на посту; і прийти без супутника, але не бути однією.

Вона з'явилася з собакою, тож не мала супутника, але й не була самотньою. Вона відкусила шматочок цибулі, тож не постила, але й не їла повноцінно. Нарешті, вона використала своє дуже довге волосся, щоб прикритися, тож не мала одягу, але була одягнена. У них було 12 синів, зокрема Івар Безкістковий та Б'ярн Залізнобокий, які пізніше очолили великі сили вікінгів у Великій язичницькій армії, що вторглася в Англію у 865 році та згодом напала на ісламську Іспанію.

Моє єдине зауваження полягає в тому, що Рагнар і Ролло в серіалі є братами, але насправді вони ними не були; деякі джерела стверджують, що вони народилися з різницею у 80 років. Можна уявити, як ідеали битв Римської республіки та раннього імперського періоду дійшли на північ до Скандинавії. Навіть назва Скандинавія походить від римського автора, який вважав, що це острів з одним племенем, племенем скандії, але це досить близько до істини.

Велике язичницьке військо

У відомій сцені під час облоги Парижа вікінгами у 845 році — коли Європа вперше познайомилася з армією вікінгів, а не просто з набігом — один вікінг сказав своєму візаві: «У нас немає короля. Ми всі королі». Вони були децентралізованими та жорсткими, цінуючи лише тих лідерів, які могли довести свою перемогу. Це була плоска, меритократична організація: якщо ви демонстрували майстерність у бою, ви отримували керівну посаду, але щойно ви переставали бути ефективним, ви її втрачали.

Протягом історії Чингісхан (Genghis Khan) та монголи були відомі цією меритократією, яка є компонентом надзвичайно ефективної військової сили. Те саме стосується і того, хто править. Передача влади найстаршому синові є проблемою, але альтернатива — як-от принцип «найсильнішому» Олександра Македонського (Alexander the Great) — гарантує громадянську війну. Хоча в спадкоємній владі є елемент стабільності, людська природа означає, що з великою ймовірністю ви закінчите з Калігулою.

У 865 році Велика язичницька армія прибула як велика коаліція груп вікінгів без реального лідера, здатного стабілізувати управління. Згодом модель змінилася: дослідження, набіги, завоювання, створення держав і торговельних шляхів, а також збереження великих амбіцій при відході від насильства. Вони стали програмними та гнучкими, приймаючи християнство, культуру та мову, якщо це було корисним.

Коли вікінги оселилися у Франції в Герцогстві Норманів, скороченому до Нормандії, Ролло (Rollo), чиїм справжнім ім'ям було Хрольф, назвав свого сина Вільямом. Протягом одного покоління мова зникла; нормани будували церкви та одружувалися з місцевою аристократією. Їхня «вікінгськість» зникла, за винятком неймовірної життєвої сили. Використовуючи цю силу, нормани завоювали королівства на обох кінцях Європи — Сицилію та Англію, заснувавши дві наймогутніші держави середньовічної Європи. Життєва сила залишилася, але методи змінилися.

Ролло та Нормандія

Оскільки я норвезького походження, у суперечці про місце народження Ролло я стану на бік Норвегії, бо консенсус схиляється саме до неї.

Єдине, що ми знаємо про Ролло в молодості, це те, що він був настільки високим, що не міг їздити на маленьких вікінгських поні, за що й отримав ім'я Хрольф Ходок або Хрольф Гангер. Ймовірно, він був бідним і виріс на історіях про Рагнара та інших лордів вікінгів; можливо, він брав участь у набігах 860 року на Париж або Сену, перш ніж розграбувати те, що згодом стало нормандським узбережжям.

У 911 році Ролло — якому, ймовірно, було від п'ятдесяти до шістдесяти п'яти років і який володів 20 або 30 тоннами здобутого срібла — уклав Сен-Клер-сюр-Ептський договір із франкським королем Карлом Простою. Карл запропонував цікаву угоду: оселитися тут, інтегруватися в місцеву аристократію та захищати французьке узбережжя від вікінгів. Це було схоже на те, якби охорону довірили грабіжнику, але це спрацювало.

Під час феодальної церемонії Ролло став васалом короля. У сцені, за якою спостерігали обидві армії, Ролло мав поцілувати ногу короля, щоб продемонструвати підпорядкування. Ролло, чий зріст був приблизно шість футів, значно перевищував п'ять футів десять дюймів Карла. Відмовившись робити це самому, Ролло наказав одному зі своїх охоронців — який був ще вищим — поцілувати ногу. Охоронець підняв ногу короля до свого рота, від чого Карл впав на спину.

Титул Ролло в неоднозначному договорі був нечітким; він не був ні герцогом, ні графом, а Нормандія не була ні герцогством, ні князівством. Проте Ролло та його нащадки, залишаючись справжніми вікінгами, попри те, що стали французами, просто називали себе герцогами. Його син, Вільгельм Довгий Меч, розширив Нормандію перед тим, як був убитий. Кожен правитель після Ролло продовжував розширювати територію, аж поки вона не стала могутнішою за короля. Важко переоцінити вплив Нормандії на Європу Середньовіччя, включаючи їхній подальший завоювання Англії.

Був один нормандський герцог, онук Ролло, якого французький король викрав у 14 років; він втік із полону і викрав короля. Я хочу, щоб Гарольд Годвінсон переміг Вільгельма Завойовника, так само як я хочу, щоб Гектор переміг Ахілла. Але мене завжди цікавили нормани через нормандське завоювання Англії.

Нормани уособлюють той великий перелом, коли Європа перетворилася з відсталого, замкненого місця на впевнену в собі та відкриту до світу частину світу. Не випадково саме вони очолили Перший хрестовий похід і створили англійську державу. До приходу вікінгів Англія була Гептарією — союзом семи королівств; вікінги знищили всі, окрім Уессекса, який вони завоювали наполовину. Король Альфред Великий підкорив решту, а його онук, Етельстан, став першою людиною, яку назвали королем Англії, королем усіх англів. Нормани також допомогли створити сучасну Францію, розірвавши на шматки громіздку імперію Карла Великого. Вони зрозуміли, як протистояти вікінгам, будуючи укріплені мости та реформуючи свою армію. Руйнуючи те, що вони руйнували, вони розчищали місце для чогось сильнішого. Двигуном «творчого руйнування», що створив Європу, були нормани та вікінги.

Протягом століть Європу захищала Візантійська імперія, Східна Римська імперія. Ця сильна, стабільна імперія слугувала буфером проти загроз зі сходу, даючи Європі життєво необхідний час для розвитку. Якби Костянтин не переніс столицю з Рима до Константинополя, змістивши фокус на схід, світ був би зовсім іншим. Ісламські завоювання сьомого століття не змогли подолати вузьке місце в Константинополі, і їм довелося йти довгим шляхом через Африку. На той час, коли вони завоювали Іспанію, їхні сили були надмірно розтягнуті, і Карл Мартелл зупинив їх у битві при Турі. Щоразу, коли Східна Римська імперія була на межі загибелі від набігів, ці загарбники, інакше, завоювали б усю Європу.

Релігія вікінгів та Вальгалла

Їхні образи прикрасили, але вони досить жахливі. Їхнє базове уявлення про всесвіт — це вічна боротьба між порядком, який представляють боги, та хаосом, який представляють монстри, і цей хаос зрештою переможе. Найкращий погляд на космологію — це концентричні кола, де Утгард є зовнішнім царством, у якому живуть морозові гіганти та монстри, що прагнуть нищити.

Існують різні категорії богів залежно від того, з якого кола ви походите, і іноді вони ведуть війни. Деякі з найвідоміших скандинавських богів, як-от Локі або Фрейя, походять з-поза кола Асів, головних богів. Грім — це Тор, який б'ється з крижаними гігантами.

Вікінги сповідували політеїстичну релігію з великою кількістю ритуалів, зосереджену на пантеоні богів і духів, без єдиної святої книги чи об'єднаної церкви; практики відрізнялися залежно від регіону та родини. Головними богами були Одін, чиєю сферою були війна, царство, мудрість і смерть; Тор, який уособлював захист, грім і родючість; та Фрейя, яка уособлювала кохання, магію та загиблих у бою. Одін був для еліти — вождів, елітних воїнів і поетів, оскільки він є богом поезії та божевілля. Тор був більш приземленим богом для фермерів і звичайних людей, тоді як типовими шанувальниками Фрейї були жінки, практики магії та закохані.

Берсерки, найвідоміші воїни вікінгів, були обраними Одіна. Вони не відчували болю, атакуючи нігтями та зубами, навіть якщо їм відрубали руки, цінуючи честь та запеклість у бою. Одне з імен Одіна — годувальник ворон; створюючи трупи для ворон, ви виконували роботу Одіна. У той час як дехто ставав злими духами, що переслідують свої могили, хоробрими відкривалася дорога до Вальгалли, дому мертвих.

Вальгалла — це найвище місце, куди можна потрапити. Ви щодня б'єтеся в битві, і будь-які отримані рани магічно загоюються тієї ж ночі. З необмеженою кількістю вина та їжі, наприклад, кабана, ви можете помирати скільки завгодно і відроджуватися наступного дня. Це триває вічно, як підготовка до Рагнароку — останньої битви та катастрофічного кінця світу, у якій ви програєте. Важлива саме сама битва.

Одін і Тор помруть. Тор буде вбитий Мідгардським змієм, одним із дітей Локі, а Одіна поглине вовк. Сонце і місяць, за якими женуться гіганти, будуть спіймані та проковтуті, зануривши світ у вічну темряву. По суті, всі боги помруть, і настануть темрява та хаос. Це переважно з праць Сноррі Стурлусона (Snorri Sturluson), який писав наприкінці епохи вікінгів. Потім з'явиться нова Земля, нове небо і новий всемогутній бог.

Якщо розглядати релігію як соціальну технологію, що стабілізує або спрямовує еволюцію суспільства, то цікаво подивитися, що придумали вікінги. Гостинність дуже важлива в північному кліматі, де їжі мало, а зими довгі й суворі; якщо ви не поділитеся вогнищем із тим, хто стукає у ваші двері, хтось інший може не поділитися ним із вами, і ви можете загинути. Ідея полягала в тому, що Одін подорожував інкогніто, стукаючи в двері, і запам'ятовував, чи впустили ви його. Якщо ви були гостинними, він благословляв вас; якщо негостинними — вбивав. Це створює мораль і базові основи суспільства. Релігія взаємодіє з людською природою, щоб досягати цілей у прагматичному, політичному, геополітичному, військовому та соціальному сенсах. Християнство відіграло велику роль в історії Європи та Візантійської імперії, поширившись надзвичайно швидко протягом кількох століть після того, як Костянтин прийняв віру.

Норни, три духи, що уособлюють минуле, теперішнє та необхідність, прядуть долі всіх людей і богів біля коренів Іґґдрасіля, привносячи в життя вікінгів поняття детермінізму та фатуму. Існують Вальгалла, Хель і Ніфльхейм. Хель, що пишеться з однією L, була донькою Локі та обителлю мертвих — безбарвними сутінками та чимось на кшталт чистилища. Це не обов'язково було місцем покарання, а неминучим кінцем для переважної більшості, якщо тільки ви не були великим воїном, що загинув у бою і потрапив до Вальгалли. У Вальгаллі ви фактично отримуєте амнезію і забуваєте, хто ви є, якщо тільки хтось не принесе жертву і не назве ваше ім'я. Інакше ваша доля — стати сірим і зникнути. Саме це було двигуном воїнської культури, що становила ядро їхнього суспільства.

Дослідники-вікінги

Вікінги були справді одними з найвидатніших дослідників в історії. Вони досягли Північної Америки за 500 років до Колумба і плавали до Англії, Іспанії, Італії, Росії, Північної Африки, Близького Сходу та Парижа. Коли я дивлюся на цю карту океанських маршрутів і річкових систем, які вони з'єднали, це мене вражає, бо у них не було компаса. Уявіть, як ви відшвартовуєтеся від якогось норвезького фіорду і тримаєте курс на захід.

Вікінг на ім'я Наддод (Naddodd) був першим норманом, який досяг Ісландії, хоча це сталося абсолютно випадково. Коли він висадився для дослідження, то знайшов двох людей: ченців з Ірландії. Якщо подивитися на Ірландію та Ісландію, це вражає ще більше. Ті ченці сіли в шкіряний човен і попливли на північ, тому що намагалися втекти від світу.

Це нагадує мені про дух вікінгів. Як каже Вернер Герцог (Werner Herzog), вони йшли «напевно на смерть». Один — це запеклий хлопець, який прагне набігів, має стійкість і волю продовжувати рух; інший — чернець, який хоче бути далеко, щоб бути ближче до Бога.

У моєму улюбленому вірші, «Уліссес» Теннісона, останній рядок звучить так: «прагнути, шукати, знаходити і не здаватися». Це дуже схоже на вікінга: «Моя мета незмінна — пливти за межі всіх західних зірок, поки я не помру». Ви можете загинути, але я збираюся це зробити і не здамся. Ще не пізно шукати новий світ.

Вікінги в Північній Америці

Лейф Еріксон (Leif Ericson) був першим європейцем, який досяг Північної Америки близько 1000 року, за п'ять століть до Колумба. Його батько, Ерік Рудий (Erik the Red), був змушений тікати з Норвегії приблизно у віці 10 років, тому що його батько вбив людей. Він переїхав до Ісландії, але населення там почало стрімко скорочуватися через вирубку лісів та ерозію ґрунтів на фермах. Після того як Ерік Рудий убив сусіда під час бійки, його вигнали з Ісландії.

Норвезькі вікінги, що прямували до Англії, часто заходили на безлісисті Гебридські острови над Шотландією, щоб поповнити запаси води перед набігом. Один вікінг пропустив Гебриди і відкрив Ісландію; інший цілився в Ісландію, промахнувся і потрапив у Гренландію, яка розташована на північ, південь, схід і захід від Ісландії. Оскільки люди прославилися плаваннями на захід у невідоме, панувала загальна думка, що на заході є щось іще. Ерік Рудий поговорив із кимось, хто бачив Гренландію і повідомляв про хороші землі ще далі на захід, тому він найняв команду того вікінга і поплив до Гренландії.

Ерік Рудий заснував дві колонії: Західне поселення та Східне поселення на крайньому півдні, що визначало межі технологій вікінгів. Хоча вони не могли цього знати, тваринництво в Гренландії не було життєздатним варіантом, проте вони привезли рослини та розводили тварин. Вони виживали завдяки торгівлі з місцевими інуїтами, обмінюючи товари на морске сало моржа, але гренландський експеримент зрештою зазнав краху через 300 років, оскільки вони не змогли адаптуватися і зосередитися на рибальстві замість розведення свиней і корів.

Ерік Рудий здобув собі ім'я завдяки дослідженням. Щоб залучити поселенців, він використовував пропаганду, називаючи землю «Зеленою» і стверджуючи, що у фіордах так багато лосося, що його можна вичерпувати руками.

Гренландія — це місце з найпомилковішою назвою у світі; її слід було б назвати Країною Льодовиків. У Європі того часу, навіть в Ісландії, земля дорівнювала багатству. Ерік Рудий запевняв, що там достатньо вільної землі, що було правдою, оскільки це найбільший острів на землі, хоча й непридатний для використання. Він забрав з Ісландії 500 чоловіків на 25 кораблях; 14 дійшли до мети, і ці приблизно 300 людей заснували західну колонію.

Вістка дійшла до Норвегії, але Норвегія знаходиться за понад 2000 миль. Першої зими весь їхній худоба загинула. Їм потрібні були поставки з Норвегії, але шанси повернутися туди й назад без компаса були не дуже великими. Колонії існували до 1400-х років, після чого вони просто замовкли.

Коли поселення в Гренландії заповнилися і закінчилася деревина, син Еріка, Лейф Еріксон, запропонував вирушити на захід. Він чув розповіді від іншого вікінга, який цілився в Гренландію, промахнувся і бачив хмари та гори. Лейф найняв команду того чоловіка і вирушив разом зі своєю зведеною сестрою Фрейдіс (Freydis), яка була окремою історією, та групою інших колоністів. Він висадився на новому континенті з фактично невичерпними запасами їжі та деревини, хоча там жили корінні жителі, ймовірно, племя алгонкінів. Він називав їх скрайлінгами (Skraelings), що норвезькою означає «верескливі», тому що не розумів їхньої мови.

Вони залишилися в Л'Анс-о-Медоуз на Ньюфаундленді на три роки, а потім здалися. По-перше, вони вперто відмовлялися відмовитися від тваринництва; клімат був занадто холодним, а трави не підходили, і вони не адаптувалися. По-друге, вони були за 2 000 сль миль від Норвегії. Хоча вони були надзвичайно хорошими моряками, дослідниками та торговцями, це було вже занадто далеко.

По-третє — опір місцевого населення. Їх переважали мільйони до одного, і алгонкіни не хотіли їх там бачити. Північні землі позбавлені ресурсів, але якби вони змогли привести достатньо велику колонію з Норвегії чи Ісландії та побудувати захисні споруди, щоб відбивати безперервні атаки, це могло б змінити ситуацію, бо ресурси там є.

Це було за 500 років до Колумба. Вони могли б застосувати ту ж жорстокість, яку ми пов'язуємо з європейськими націями, але могло бути й співіснування. Хвороби, які вони принесли, могли б завдати такої ж шкоди, як і 500 років пізніше, але це стабілізувало б популяції, тож коли прийшли б французи та іспанці, місцеві були б більш готовими. Тоді Європа зіткнулася б із чисельною популяцією нащадків вікінгів та корінних жителів, які могли б утримати землю та принести іншу цивілізацію. Замість експансії західної цивілізації в Північну Америку, міг перемогти скандинавський дух.

Мій улюблений музей у Нью-Йорку — The Cloisters, частина Met. Там є хрусталевий хрест, багато прикрашений християнськими сценами. Його вирізьбили в Англії, але він зроблений з моржової кістки з Нового Світу, що потрапила через Норвегію до Англії, а потім до Нью-Йорка.

Дослідження, які ми проводимо зараз, більше належать до наукової сфери, сфери ідей, а географічно — виходять у космос. Найближчим аналогом, ймовірно, є Марс, але з Гренландією, Ісландією та Фінляндією було стільки невизначеності щодо того, що за наступним пагорбом. Це більше схоже на пробіг ультрамарафону або подорож до хмари Оорта за межі сонячної системи. Людська натура сильно тягне нас до невідомого.

Вікінги на Сході

Вікінги вирушали в будь-якому напрямку, куди було розвернуто їхню країну: Швеція пішла на Схід, Данія — у бік Німеччини, а Норвегія — до Англії та Нового Світу. Вікінг на ім'я Рорік (Rorik) вирушив на Схід і в 753 році н. е. заснував табір у Старій Ладозі, що стало плацдармом для виходу до річкових систем Волги та Дніпра. Ці річки вели до Чорного та Каспійського морів, відкриваючи доступ до східних халіфатів і Візантійської імперії.

У 941 та 944 роках вікінги вирішили напасти на Константинополь. Візантійці використали «грецький вогонь» — свого роду напалм із нафти та олії, що займався при контакті; вони наповнювали ним глиняні горщики та кидали їх, щоб підпалити Мармарове море і спалити кораблі вікінгів. Зрозумівши, що не зможуть захопити місто, вікінги приєдналися до них, ставши варязькою гвардією, або «людьми присяги».

Аналогічно преторіанській гвардії в Стародавньому Римі, варязька гвардія була сформована наприкінці 900-х років останнім із великих візантійських імператорів, Василем II Болгобойцею (Basil the Bulgar Slayer). Вони були відомі своєю відданістю трону, хоча й не обов'язково людині, що на ньому сиділа. Багато відомих вікінгів, зокрема Харальд Суворий (Harald Hardrada), служили в цій гвардії. Сьогодні на мармуровому балконі другого поверху собору Святої Софії можна знайти норманські руни, висічені варязькими гвардійцями, яким було нудно під час довгих проповідей мовою, якої вони не розуміли.

Після заснування Старої Ладоги шведські вікінги почали торгувати та створювати стабільні держави вздовж річок, зокрема Київську Русь у 862 та 882 роках, після захоплення Новгорода та Києва.

У них були сифони, і вони носили на спинах вогнемети, щоб обприскувати ворогів. Підступно було те, що якщо ви запускали глиняний горщик у корабель, і олія розтікалася по дереву та капала у воду, вона плавала і продовжувала горіти. Якщо моряк стрибав з палаючого корабля в таку пляму олії, він покривався нею і горів навіть під водою.

Під час нападу на Константинополь у 944 році вікінги привели кораблі зі Швеції. Візантійці випустили старі, розвалені кораблі, оснащені грецьким вогнем, що змінило хід подій. Проте візантійський імператор настільки оцінив силу цих жахливих вікінгів, що створив із них охорону. У 988 році Василь II та Володимир зробили варязьку гвардію інституцією. Поширилася слава, що вступ до гвардії був справжнім кар'єрним шляхом для вікінга: вам добре платили за захист імператора і ви мали можливість залишити собі все захоплене, коли імператор посилав вас напасти на якесь плем'я.

Річкова система Волги привела їх до великого ворога візантійців — Аббасидського халіфату. Хутро, бурштин і багато рабів з ісламського світу рухалися вгору; у шведському скарбі монет навіть знайшли статуетку Будди. Ви можете змінити своє розуміння землі з географічного на мережу річок, тому що вікінги здійснювали набіги, вторгалися та завойовували Англію саме через річки. У створених ними королівствах, як-от Ерік Кровосіка (Eric Bloodaxe) в Йорку, він контролював частини Ірландії, Шотландії, Уельсу та Англії.

Це додавало жаху, який несли вікінги, оскільки майже кожне велике європейське місто розташоване на річці. Оскільки вони могли плавати мілкими річками та переносити свої човни, усе за сотні миль углиб суші ставало доступним із неймовірною швидкістю, набагато швидше, ніж для сухопутних армій. До 10 століття, з такими постатями, як Харальд Синій Зуб (Harald Bluetooth), король вікінгів у Данії, вони перетворилися з великих дослідників на будівничих держав. Ось чому я вважаю Августа цікавішою особистістю, ніж Юлія Цезаря; Август був будівничим, і мені подобається це бачити.

Візьміть, наприклад, Ірландію; Дублін, Лімерик і майже кожне велике місто там були засновані вікінгами. Є щось у їхньому прагматизмі — схильність використовувати все, що працює, як-от збереження хорошої системи оподаткування. Вони природно і швидко перейшли від руйнування до будівництва. Хоча перехід від завоювання до розбудови є природним процесом, це потребує таланту.

Кнуд Великий (Canute the Great), данський правитель початку 11 століття, став королем Англії, Данії та Норвегії, створивши те, що історики називають Імперією Північного моря. Його називали Імператором Півночі, він правив Англією, Шотландією, Уельсом, Ірландією, Норвегією, Швецією та Данією. Він був надзвичайно ефективним англійським королем, який стабілізував країну після десятиліть війн із вікінгами, перетворивши Англію з жертви вікінгів на силу, що їх контролює. Я вважаю, що саме він запровадив пенні, який, на жаль, виведуть з обігу у 2025 році. Хоча він був воєначальником вікінгів, Кнуд правив як християнський король, опікувався церквами та монастирями і в 1027 році здійснив паломництво до Рима, щоб відвідати коронацію імператора Священної Римської імперії.

Моя улюблена історія про Кнуда пов'язана з досвідом перебування при владі, коли люди говорять тобі лише те, що, на твою думку, ти хочеш почути. Коли йому казали, який він чудовий, він вивів свій двір на берег моря і наказав придворним занести його на троні у воду. Він наказав морям і хвилям зупинитися і відступити, щоб довести свою думку: «Ви всі кажете, який я великий, але я не контролюю нічого».

Марк Аврелій (Marcus Aurelius) у Римській імперії — ще один приклад; читання Meditations дає уявлення про розум людини, яка розмовляє сама з собою, оскільки книга не призначалася для публікації. В іншій частині світу ви написали книгу і створили легендарну серію подкастів близько 2005 року під назвою The Twelve Byzantine Rulers: The History of the Byzantine Empire, присвячену Східній Римській імперії.

Це було у 2005-му. Людям варто це послухати, бо, хоча це було давно, це все ще неймовірно хороший подкаст.

У той час я брав у бібліотеці серії під назвою The Great Courses. Боб Брієр (Bob Brier), єгиптолог із Лонг-Айленда, звідки я родом, мав величезну серію лекцій тривалістю 24 години про всю історію Єгипту. Це було захопливо, тому що він дуже хороший оповідач.

У дитинстві я ніяк не міг визначитися, що мені більше подобається: середньовіччя чи римський період. Я постійно вагався, аж поки не натрапив на книгу, де згадувалася середньовічна Римська імперія; це було ніби ти виявив, що у твого улюбленого серіалу є ще 12 сезонів, про які ти не знав. Я не замовкав про Візантійську імперію. Під час прогулянок зі старшим братом я без упину розповідав про Юстиніана. Він сказав мені: «Дай мені якусь структуру для цього». Я прийшов додому і записав себе, коли викладав цю структуру, що зрештою стало першим епізодом. Я зробив це з дуже поганим британським акцентом, але, на щастя, також записав і своїм звичайним голосом. Я віддав це йому і забув про справу.

Того літа я був на розкопках у Петрі, де досліджував Храм Крилатих Львів, що було здійсненням моєї мрії. Я отримав електронного листа від брата, в якому було написано: «Я щойно подав це як подкаст». Наскільки я над цим замислювався, я орієнтувався на формат розлогої лекційної серії Great Courses про візантійців. Без Андерса (Anders) цього б не сталося.

Озираючись назад, це дало поштовх цілій індустрії неймовірних історичних подкастів і подкастів загалом. Я протягом 20 років думав, чому це така нішева сфера. По-перше, це чудова історія. Люди не дуже змінилися, що робить її доступною, адже це люди, яких ви могли б зустріти й сьогодні. Крім того, на той час поріг входу в подкастинг був дуже низьким. Оскільки там більше нікого не було, статус першопрохідця привертав увагу незалежно від якості.

Я також зробив іншу серію про норманів, які вже не мали переваги бути першими, але все одно вийшли дуже добре.

Подкастинг демократизує навчання і розкрив потенціал «диванних» істориків. Будь-що, що дозволяє вам реалізувати свою пристрасть, буде чудовим.

Візантійська імперія

Вступ до вашої книги пояснює, чому ми маємо західну цивілізацію з європейським корінням. Візантійці зберегли знання, поки Європа переживала темні часи. Коли Константинополь опинився в оточенні ворожих держав і стояв перед загрозою падіння, вчені мігрували до Італії саме тоді, коли вона стала відкритою до свого греко-римського минулого.

Грецька мова зникла на Заході ще за часів Юстиніана у 500-х або 560-х роках. До XIV століття латина вимерла на Сході, а грецька — на Заході; якщо ви подорожували між східними та західними частинами імперії, вам потрібні були путівники з латинськими або грецькими фразами. Щоб читати Платона та Арістотеля, вам потрібні були візантійські вчителі.

З романтичної точки зору я захоплююся Юстиніаном. Він мріяв відвоювати Західну Римську імперію та побудував собор Святої Софії. Так само як нас цікавлять єгиптяни, бо вони збудували піраміди, собор Святої Софії є таким символом для Візантійської імперії. Зайти туди сьогодні — це найближче, наскільки можна наблизитися до п'ятого століття. Нас насправді виставили, бо вони хочуть підтримувати місцеву економіку через п'ятнадцять різних організацій місцевих гідів, але ми прийшли в годину відкриття і весь собор був у нашому розпорядженні.

Юстиніан повністю переробив римське право. Східна Римська імперія поширювала правові ідеї Римської імперії, на яких ґрунтується багато концепцій, що ми сприймаємо як належне. За межами Великої Британії всі європейські правові системи — і, як не дивно, через французькі зв'язки, штат Луїзіана — зрештою базуються на Кодексі Юстиніана. Якщо ви хочете бути юристом у Луїзіані, ви повинні скласти інший іспит, ніж у всіх інших штатах США.

Дивлячись на загальну картину 2200-річної історії Римської імперії від царства до республіки, я вважаю, що розпад насправді починається наприкінці правління Василя II у 1025 році. Василь був останнім монархом Македонської династії, яка зробила імперію наймогутнішою та найпрогресивнішою державою в Середземномор'ї, що значно перевершувала її мусульманських чи християнських сусідів. Він розширив імперію майже до тих розмірів, які вона мала після Юстиніана. Вона була багатою, блискучою та освіченою; придворні мали знати Платона напам'ять, а рівень грамотності в Константинополі наближався до 100%.

Оскільки вони навмисно обирали слабких правителів, імперія котилася до катастрофічної битви при Манцикерті в 1071 році. Там у гру вступили турки і знищили римську армію під керівництвом Романа Діогена, який намагався вирватися з бюрократичних обмежень. Втративши серце країни, вони втратили джерело військ, податків і їжі. Відновлення стало неможливим, і Перший хрестовий похід був спробою східного імператора Олексія відновити контроль над Малою Азією більше, ніж над Єрусалимом.

Ви можете простежити римський дух і державність протягом цього 2200-річного періоду. За всю свою історію не було жодного року, коли б вони мали мир на всіх кордонах, включаючи тих докучливих норманів.

Історія та людська природа

Я прихильник теорії великих людей. Не можу уявити протестантську Реформацію без Мартіна Лютера (Martin Luther) або Римську імперію без Августа (Augustus). Безособових сил недостатньо для пояснення історії, тому що ми — люди. Момент потребує людину, але й людина потребує моменту.

Я бачив стільки неймовірних людей, які вистояли в обставинах, що зламали б майже кожного. Наполеон (Napoleon) був учнем усіх великих військових генералів минулого, був надзвичайно компетентним у мікроменеджменті кожного аспекту військових справ держави та впевненим у своєму баченні підкорити будь-кого. Подібним чином Чингісхан (Genghis Khan) об'єднав усю Монголію та завоював більшу частину відомого світу, включаючи Китай. Чи могла б існувати велика Монгольська імперія без нього?

Як американці, ми ставимо те саме питання про батьків-засновників. Символічний акт Джорджа Вашингтона (George Washington), коли він відмовився від влади, був потужною заявою, схожою на вчинок Цинцинната (Cincinnatus) у Стародавньому Римі. Коли комусь дають абсолютну владу, те, як вони нею скористаються, може відгукуватися крізь покоління, і це залежить від конкретної особи.

Вікінги доглядали за собою; і чоловіки, і жінки стежили за зовнішністю і не носили рогатих шоломів. Їхнє волосся було непропорційно світлим, тому що вони використовували луг для фарбування, щоб позбутися вошей. Вони приймали ванни частіше за інших; в Англії над ними насміхалися, називаючи їх слабаками через те, що вони занадто часто милися. Навпаки, один мусульманський мандрівник писав, що вони були найбруднішими створіннями Бога через їхні огидні звички спільного купання. Вони милися трохи занадто часто і разом. Також вони чистили зуби, використовуючи повторно ту саму воду: випльовували в чашку і передавали її наступному.

Я читав, що в Англії хвилювалися, ніби вікінги були занадто привабливими для жінок через свій догляд; вони милися щодня і мали гарні зуби. Один урок, який нам варто засвоїти, — приймати душ щодня.

Щодо суперечок про статуї: коли у вас є статуя Христофора Колумба (Christopher Columbus), ви не прославляєте кожну його дію чи всі погані речі. Ви вшановуєте дух дослідництва, який потрібен, щоб перетнути океан, не знаючи, що на іншому боці. Те саме стосується вікінгів та їхнього безстрашного, прагматичного підходу до світу. Для американця це ідеальна історія успіху з нуля: людина, яка починає ні з чим, а закінчує як морський король, якого поважають і про якого співають поети. Коли суспільство перестає це робити, воно потрапляє в біду.

Що так круто в візантийцях, так це те, наскільки вони водночас схожі на нас і відрізняються. У певному сенсі вони аналогічні Сполученим Штатам багатомовністю своїх жителів та греко-римським, іудео-християнським корінням. Проте це було місце неймовірних дивних речей: чоловіки, що сиділи на вершинах стовпів, і неймовірно ієрархічна система, яка ненавиділа демократію. Уроки Візантійської імперії щодо імміграції, інфляції, війни, миру, дипломатії, управління та права є цілком буквальними.

Можна перелічити на пальцях одній руці держави, що проіснували тисячу років — Візантію та Венецію, яка була відгалуженням візантійців. Багатое з цього завдяки тому, що Август побудував систему, хоча багато імператорів від Костянтина до Юстиніана та Василів революціонізували та стабілізували імперію після того, як вона мало не розвалилася. Це порушує питання про те, що стається з людиною, коли їй дають абсолютну владу. Візантійський імператор був більш автократичним, ніж майже будь-хто інший, окрім сучасного папи. Я люблю Юстиніана, але не хотів би бути з ним знайомим.

Я люблю Василія I, але цей чоловік був кровожерливим тираном. Лорд Ектон (Lord Acton) сказав: «Абсолютна влада псує, а абсолютна влада псує абсолютно», і це помітно в усьому довгому списку візантійських літописів. У міру того як технології стають потужнішими, абсолютна влада стає більш абсолютною і потенційно більш руйнівною.

Це проєкт для 20-го та 21-го століть, після промислової революції, після комп'ютерної технологічної революції та після відкриття ядерної зброї: як нам побудувати суспільства, що проіснують тисячу років, як це зробила Візантійська імперія? Про нас писатимуть підручники з історії, тому що ядерна зброя, відкрита 80 років тому, — це як «грецький вогонь», застосований до всієї людської цивілізації. Сподіваюся, будуть історії про американську імперію та інші, які звучатимуть подібно до протистояння Візантійської імперії та епохи вікінгів.

Під час навчання в магістратурі я читав автобіографію Фредеріка Дугласа (Frederick Douglass), де він сказав: «Я міг би сидіти з Платоном і Цицероном, і вони б не здригнулися». Він мав на увазі, що велика розмова відкрита для всіх, незалежно від кольору шкіри, доходів чи інтелекту. Вони були такими ж, як ми, і саме тому ми можемо їх розуміти. Людська природа не змінилася, і я не думаю, що вона зміниться.

Щоб розуміти історію, потрібно знати людську природу. Ви не засвоїте правильний урок, якщо поставите хибний діагноз — чи вірите ви, що ми є «чистим аркушем», який можна виховати до утопії, як казали марксисти, чи що ми за своєю суттю погані. Найточніший діагноз полягає в тому, що ми недосконалі, ми суміш добра і зла здатністю до обох.

Люди мають потенціал до великих звершень. Як кажуть, ми всі лежимо в стічній канаві, але дехто з нас дивиться на зірки. Ми повинні навчити якомога більше людей дивитися вгору і мріяти, бо як тільки ви замрієте про кращий світ, ви почнете діяти. Як вікінги, ви вирушаєте в дорогу; і якщо зробите це, то знайдете Гренландію.

Згадується

Люди

Ethelred the Unready Thomas Becket Ragnar Lothbrok Louis the Pious Ivar the Boneless Bjorn Ironside Genghis Khan Alexander the Great Harold Godwinson Snorri Sturluson Christopher Columbus Erik the Red Leif Erikson Basil the Bulgar Slayer Harald Hardrada Eric Bloodaxe Harald Bluetooth Julius Caesar Canute the Great Marcus Aurelius Dan Carlin Bob Brier Romanos Diogenes Martin Luther George Washington Lord Acton Frederick Douglass

Companies

Met